Cуспільні стандарти або кожному своє “правильно”

Зранку на голодний шлунок випий стакан води, гарно вчись у школі, обов’язково закінчи університет, знайди роботу за фахом, до двадцяти п’яти вийди заміж і народи дитину, а краще дві, при цьому читай класику і не забувай про ранкову зарядку. Скільки разів у своєму житті ви чули поради дотримуватись так званих норм? Доречніше запитати скільки разів ви чули осудження від сторонніх людей при недотриманні “неписаних” правил?

Проблема нашого суспільства в тому, що ми самі його структуруємо, вигадуємо, як нам здається, правильні закони. Ми оцінюємо людей за певними критеріями і осуджуємо, коли вони не відповідають нашим стандартам. В школі треба вчитись неодмінно добре, як що ж ні,то тяжко тобі прийдеться у житті. Після університету, одразу ж потрібно знайти високооплачувану роботу. Якщо з кожним роком твоя платня не збільшується, а про тринадцяту зарплату тобі залишається лише мріяти, тоді й кар’єру твою “кар’єрою” назвати складно. До тридцяти років так і не знайшлося другої половинки, ну то величезний мінус тобі. А ні, ти одружений, але все ще нема дітей і не завів собаку, то що ж в кінці кінців з тобою не так?

На превеликий жаль стереотипне мислення та бажання мести всіх під одну гребінку надалі залишається в тренді. Тяжко сприйняти те, що деякі люди не живуть у твоєму розумінні “правильно”, не пливуть за течією, ламають стандарти і загальноприйнята формула робота-дім-сім’я не є для них показником щастя. Та це й не дивно, адже всі ми різні. Одним в провінції прекрасно живеться, а комусь і Нью-Йорка для щастя мало. В кожного свої пріорітети та прагнення. Тому правильно – це жити згідно з нормами моралі, правильно – це старшому в трамваї місце уступити, привильно – це на зелене світло дорогу переходити і якщо провинився вибачення попросити. А в особистому, то кожен сам собі керівник.

Для одних пріорітетом є щаслива сім’я, для других — кар’єрний ріст, а для третіх важлива гармонія і душевний спокій. Для одних важливий червоний диплом, а іншим байдуже на оцінки; хтось одружується у вісімнадцять, а комусь і в тридцять ще надто рано. А знаєте чому? Та тому що для кожного своє “правильно”. Тому не треба осуджувати, не треба ставити людям оцінки. Як то кажуть, не судіть і вам буде мінус один грішок і один плюсик до карми.

Автор Galina Mysliva.