Місце шани та вдячності

Вічна пам’ять!

Вічна пам’ять!

Учасник АТО. Головний сержант взводу в/ч А 0224. Загинув в смт. Білогорівка Луганської області.

Вічна пам’ять!

Загинув поблизу м. Золотого Луганської області.

Вічна пам’ять!

Лейтенант Збройних Сил України. Загинув під час виконання бойового завдання на сході України в день свого 23-річчя.

Вічна пам’ять!

Вічна пам’ять!

Вічна пам’ять!

Ярослав Хибовський народився 1998 року у селищі Миколаївка Піщанської громади Вінницької області.

Майстер спорту з пауерліфтингу та рекордсмен України Ярослав Хибовський загинув у боях за Батьківщину 5 грудня 2022 року під час штурмових дій російських окупантів біля населеного пункту Нетайлово Донецької області.

Був головним сержантом 2-го механізованого взводу механізованої роти. До свого 24-го дня народження герой не дожив 24 дні.

Вічна пам’ять!

Командир взводу артилерійської батареї.

Воїн загинув 12 листопада внаслідок запеклого бою на Миколаївщині.

Вічна пам’ять!

Безжальна війна в одну мить обірвала молоде життя 24-річного Вадима Руслановича, помічника чергового СРПП Уманського райуправління поліції. Вадим загинув під час виконання завдання, підірвавшись на каскаді ворожих мін і боєприпасів у Херсонській області.

Вічна пам’ять!

Іван родом із села Яланець Бершадського району.

Військовий брав участь в боях на Сході України ще із 2018 року. З початку повномасштабного вторгнення він добровільно став на захист Батьківщини. Був командиром стрілецького відділення, але, на жаль, війна забрала життя військового. Помер 8-го грудня 2022 у лікарні в місті Дніпрі від ушкоджень, отриманих унаслідок військових дій.

Вічна пам’ять!

Народився та виріс у селі Берестівець Уманського району. Після навчання в університеті, де здобув фах вчителя історії та географії пропрацював 4 роки у Вознесенській школі.

З 2020 року працював на підприємстві «Уманські енергетичні мережі». З 25 лютого 2022 року прийнятий на військову службу. Був на посаді солдата-стрільця.

Захисник загинув 6 березня. Йому було 33 роки.

Вічна пам’ять!

27 лютого 2023 року під час штурмових дій поблизу населеного пункту Невельське Донецької області Павло отримав поранення несумісні із життям.

Поховали його 4 березня у місті Кодима на Алеї Слави.

Вічна пам’ять!

Роман бачив світ крізь призму об’єктива: не розлучався з фотоапаратом зі студентських років. Останній рік навчання Роман працював ще й лаборантом на кафедрі української літератури, українознавства та методик їх навчання. А потім – типографія (верстав легендарну газету «Наша віра» Євгена Сверстюка), робота журналістом, фоторепортажі.

Роман Чорномаз – нащадок славної родини. Батько – Богдан Данилович – дисидент, борець, політв’язень, що не корився жодній владі. Мама – Тетяна Олександрівна – громадський діяч, борець, волонтерка.

Він обрав Свободу ще з юних років, коли з батьками брав участь у Майдані 2004 року. У 2014 з фотоапаратом фіксував злочини проти Небесної Сотні. Його свідчення стали доказовою базою проти свавілля тодішньої влади.

В останні роки перед повномасштабним вторгненням займався сільським господарством (що йому дуже подобалося), виконував замовлення як фотограф. По закінченні війни планував повернутися до землі, але розглядав варіант і з продовженням військової кар’єри. Ні хвилини не сумнівався у швидкій перемозі України і вірив, що залишиться живим. Він був снайпером, служив у Національній гвардії України у складі батальйону «Свобода», воював у найгарячіших точках на нулях.

Загинув 13 червня у бою на Бахмутському напрямку.

Вічна пам’ять!

Молодший лейтенант, Нацгвардієць, позивний «Кока», служив у 14 бригаді «Червона калина». Строкову службу проходив у калинівському «Ягуарі». На другий день повномасштабного вторгнення російських окупантів Микола Гаврилюк пішов добровольцем на війну.

Загинув Микола 29 серпня під час ворожого артилерійського обстрілу в Запорізькій області, звільняючи село Роботине. Захисник отримав поранення несумісні із життям.

До останнього подиху воїн залишався вірним військовій присязі та рідній Україні, віддав своє життя за наше світле майбутнє.

Вічна пам’ять!

Служив оператором штабу самохідного артилерійського дивізіону.

Загинув  13 червня 2023 року.

Із загиблим воїном попрощалися 17 червня у Тростянці, поховання відбулося у с. Ободівка.

Вічна пам’ять!

Загинув 28.06.2023 року на Донеччині, захищаючи Україну.

В нашій пам’яті назавжди залишиться образ інтелігентного, доброго, порядного, щирого, уважного, талановитого Дмитра – справжнього патріота України.

Поховано воїна на Алеї Героїв, кладовище «Софіївська Слобідка», м.Умань.

Вічна пам’ять!

У березні 2022 року приєднався до лав 79-ї окремої десантно-штурмової бригади. Загинув військовий 16 серпня 2023 року під час виконання бойового завдання на Донеччині.

Івану лишався всього рік до отримання омріяного диплома бакалавра, який він здобував за освітньою програмою «Середня освіта (Українська мова і література). Психологія».

Вічна пам’ять!

Максим Ясінський народився 10 серпня 1991 року у селі Новоселиця, де пройшли його дитинство і юність. Після завершення 11 класу вступив до Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини на історичний факультет. Його щирість, доброта і товариськість притягували людей, тож мав багато друзів. Після закінчення навчання Максим Олегович проживав і працював в м. Умань.

У перший день повномасштабного вторгнення Максим разом із багатьма українцями пішов до лав територіальної оборони і став на захист своєї країни. На початку 2024 року молодший лейтенант М. Ясінський пройшов військову підготовку у Німеччині. Він був надійним побратимом, вірним своєму слову і ділу.

Загинув під час виконання бойового завдання у Волноваському районі Донецької області 10 березня 2024 року.

Вічна та світла пам’ять Герою!

Наші Герої назавжди залишаються жити в наших серцях…

Світлої дороги до рядів Ангелів-захисників Небесного воїнства!

У 2023 році отримав рівень магістра історичних наук.

Старший солдат Павло Бойко був оператором відділення протитанкових керованих ракет. Загинув 11 лютого 2024 в н.п. Куп’янськ-Вузловий, Куп’янського району, Харківської області.

До останнього подиху воїн залишався вірним військовій присязі та рідній Україні, віддав своє життя за наше світле майбутнє.

Поховали воїна на Алеї Героїв (Софіївська Слобідка).

Вічна пам’ять Герою! Слава Україні!

У 2022 році закінчив навчання на заочній формі історичного факультету за спеціальністю «Історія та археологія». Олександр був професійним військовим, мав за плечима ротації у зону АТО, бойовий вишкіл та відповідні навички. У 2017-2018 р.р. служив у Луганській області. У 2018 році був переведений до с.Цекинівки, а з 2019 року служив в м. Бахмуті Донецької області.

Старший майстер-сержант, прикордонник Олександр Володимирович загинув 19 січня 2023 року у Бахмуті, отримавши множинні міно-осколкові поранення несумісні з життям.

Він був прикладом мужності, відваги та цілеспрямованості.

Вічна пам’ять і слава Герою України!

Роман народився в Одесі. З 2000 року разом із батьками жив у селі Клішківці Чернівецької області. Закінчив місцеву середню школу, потім – Чернівецький транспортний фаховий коледж. Після строкової військової служби в лавах ЗСУ вирішив пов’язати життя з армією. Підписав контракт із Державною прикордонною службою України. 9 років служив в окремому контрольно-пропускному пункті «Київ». Здобув дві вищі освіти: закінчив Львівський політехнічний інститут та Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини.

Під час повномасштабного російського вторгнення Роман захищав Україну у складі Чернівецького прикордонного загону. Був головним сержантом.

28 грудня 2022 року, захищаючи Україну від російської агресії, в селі Чернещина Ізюмського району Харківської області Хомандяк Роман Михайлович помер.

Поховали його на сільському кладовищі в урочищі Діброва в рідному селі Клішківці.

Вічна пам’ять!

Народився 26 вересня 1998 року у селі Берізки Бершадські Бершадського району Вінницької області. Після закінчення Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини працював вчителем географії, основ економіки  та керівником туристичного гуртка в Уманській ЗОШ №3, а також керівником туристичного гуртка Станції юних туристів м.Умань. Згодом працював в будівельній та агросфері.

20 березня 2022 року був  призваний на військову службу Святошинським районним у місті Київ ТЦК та СП.

Будучи вірним військовій присязі, захищаючи територіальну цілісність та суверенітет України 17 квітня 2024 року загинув старший навідник 1 гранатометного відділення взводу вогневої підтримки 2 механізованої роти 2 механізованого батальйону військової частини А 4638, молодший сержант Андрій Іванович. Поховали воїна в рідному селі.

Андрій назавжди залишиться взірцем хоробрості та стійкості.

Вічна пам’ять та шана Герою!

Проходив службу в АТО. Сержант Євгеній Слободяник був військовослужбовцем контрактної служби. Служив у відділенні взводу вогневої підтримки окремої штурмової бригади.

Загинув 16 квітня 2024 року під час виконання бойового завдання на Донеччині.

Загиблому у серпні мало виповнитися 40 років.

До останнього подиху воїн залишався вірним військовій присязі та рідній Україні, віддав своє життя за наше світле майбутнє.

Вічна та світла пам’ять Герою!

Олександр Володимирович народився 04 червня 1974 р. в м. Умань, Черкаської області.

У 1981 р. пішов в перший клас Уманської загальноосвітньої школи №8, яку закінчив у 1992 р. Після навчання в школі вступив до Уманського кооперативного училища. У 2014 р. закінчив Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини та здобув кваліфікацію бакалавра з економіки підприємства, а у 2015 р. отримав кваліфікацію магістра з економіки підприємства.

Протягом 1996-2004 рр. займався підприємницькою діяльністю.

З 30 травня 2014 р. по 18 листопада 2015 р. виконував обовʼязки міського голови відповідно до рішення Уманської міської ради.

25 жовтня 2015 р. обраний міським головою м.Умань. Його каденція завершилася у 2020 році, після чого Олександр Володимирович повернувся до підприємницької діяльності.

З перших днів повномасштабного вторгнення рф на територію України Олександр вступив до лав Збройних Сил України, був командиром кулеметного взводу у 58 окремій мотопіхотній бригаді імені гетьмана Виговського, де отримав позивний «Мер».

Протягом 2010 – 2024 рр. був нагороджений:

Нагрудним знаком Міністерства транспорту і зв’язку України «Почесний автомобіліст України» (2010 р.);

Почесною грамотою Черкаської обласної ради (2011 р.) та виконавчого комітету Уманської міської ради;

отримав Подяку Міністерства інфраструктури України (2011 р.), відзнаку виконавчого комітету Уманської міської ради «Кращий за професією» (2008 р.);

Подяку військово-цивільної адміністрації міста Авдіївка Донецької області (2017 р.);

Нагороджений цінним подарунком (годинником) Голови Верховної Ради України (2016 р.);

Орденом «За мужність» ІІІ ступеня (7 березня 2024 р.).

Понад рік Олександр Володимирович безперервно воював на самому нулі в піхоті. За цей рік на його ділянці другого стрілецького батальйону 58-ї мотопіхотної бригади українські воїни на здали жодного метра нашої землі. Він багато раз рятував поранених, забезпечував закріплення на багатьох позиціях. Але йому було цього мало. Він сам підготував групу, сам її очолив і першим пішов на свій останній штурм. Загинув як справжній український герой 24 липня 2024 року під Новодонецьком.

Вічна слава герою!

Народився 22 травня 1985 року а селі Дружелюбівка Миколаївського району Одеської області. Після закінчення школи, у 2000 році, вступив до Білгород-Дністровського професійно-технічного училища імені Ушинського та здобув спеціальність «Вчитель початкових класів та педагог-організатор».

3 2004 по 2010 рік працював в Іванівській школі-інтернат на посаді вихователя та педагога-організатора, згодом –   в Настасіївському НВК.

З 2015 року і до повномасштабноо вторгнення працював в ДНЗ «Ісаєвський професійний аграрний ліцей».

Стояв на захисті української землі у Бахмутському районі Донецької області. Загинув 15 серпня 2023 року в с. Оріхово-Василівка під час виконання бойового завдання.

Герої не вмирають, вони назавжди залишаються в наших серцях.

Вічна слава герою!

Народився 25 травня 1995 року у с.Таужне, Голованівського району, Кіровоградської області.

З 2016 по 2018 рік брав участь у антитерористичній  операції на сході України.

З початку повномаштабного вторгнення росії в Україну  воював на Запорізькому та Донецькому напрямах, був командиром мінометної батареї 117 окремої механізованої бригади сухопутних військ ЗСУ.

Загинув Хитрук Олег Сергійович 2 серпня 2024 року, під час виконання бойового завдання в районі ведення бойових дій  у Донецькій області

Йому навіки 29…

Поховали Героя у рідному селі Таужне.

Олег був військовим за покликом серця і віддав своє життя за свободу та незалежність нашої України…

Вічна пам’ять Воїну-Герою!

Народився 18.03.1970 року у с. Шарин, Уманського району, Черкаської області.

Навчався в Уманській середній школі № 8 та Уманському СПТУ № 9.

У 1988–1990 році служив в армії.

Мобілізований 06 квітня 2022 року

Загинув 17 травня 2022 року під час бойового завдання у Чернігівській області, смт. Десна.

Похований 14 листопада 2023 року на Алеї Героїв.

До останнього подиху воїн залишався вірним військовій присязі та рідній Україні, віддав своє життя за наше світле майбутнє.

Вічна та світла пам’ять Герою!

Микола Лупинос закінчив Київський військовий ліцей Богуна, потім вчився в Уманському педагогічному університеті імені Павла Тичини на вчителя математики та інформатики.

Під час Революції Гідності разом із братом Іваном вирушив до навчального центру, де формувалося добровольче угруповання УНСО. Пізніше Микола підписав контракт із Збройними силами та навчився на мінометника. З 2015 року в ЗСУ. Воював у Луганській та Донецькій областях.

На День незалежності під Часовим Яром Микола прийняв свій останній бій. Вранці 24 серпня він опублікував свій останній пост у соціальних мережах: «Наші батьки нам здобули Незалежність, ми ж своїм дітям маємо здобути Волю!».

Останні роки Микола Лупинос проживав із родиною в місті Ладижин на Вінниччині. У Героя зашилися мама, брат, дружина і донечка.

Серце воїна перестало битись у госпіталі після майже двох тижнів боротьби лікарів за життя важкопораненого.

Вічна пам’ять Герою!

Закінчив Уманську ЗОШ №5 І-ІІІ ступенів.   В 1995- 2000 роках навчався в Уманському державному педагогічному університеті імені Павла Тичини. В 2000 році отримав диплом за спеціальністю вчитель трудового навчання і с/г праці. У 2005 році отримав диплом магістра «Педагогіка і методика середньої освіти. Трудове навчання».

З  2000 по 2023 рік працював на посаді майстра виробничого навчання кафедри технологічної освіти факультету інженерно-педагогічної освіти в УДПУ імені Павла Тичини. В 2023 році був призваний до ЗСУ.

23 березня 2024 року Умань попрощалася з Героєм. Поховано воїна на Алеї Героїв(Софіївська Слобідка).

Вічна і світла пам’ять!

Пройшовши військове навчання за кордоном, служив на посаді старший дизеліст-електрик відділення енергетичного забезпечення зенітної ракетної батареї військової частини А4902 та військової частини А2648. 22 квітня 2024 року отримав смертельне поранення під час виконання бойового завдання поблизу н.п. Борова  Харківської області.

25 квітня 2024 року на щиті воїн повернувся в рідне село Колодисте на Уманщині, де на нього чекали батьки, дружина, синочок, друзі, односельці.

Вічна пам’ять!

Іван Олександрович був призваний на військову службу 19 травня 2023 року третім відділом Гайсинського РТЦК та СП.

Молодший лейтенант Ткачук І.О. був командиром взводу десантно-штурмової роти батальйону ДШВ військової частини А0224. Воїн героїчно загинув 9 вересня 2024 року біля села Парасковіївка Покровського району Донецької області від рук російських окупантів.

Світла памʼять про Ткачука Івана Олександровича та його подвиг в імʼя України назавжди буде в наших серцях…

Вічна пам’ять Герою!

Народився Олександр 27 вересня 1988 року в с. Красненьке Миколаївської області. Закінчив Красненьківську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів, здобув вищу освіту в Уманському педагогічному університеті імені Павла Тичини за фахом «Вчитель фізичної культури».

Працював в Києві на підприємствах, що займалися сучасними технологіямими в галузі енергозбереження та відновлювальної енергетики.

26 лютого 2022 року Олександр добровольцем став на захист України. Добросовісний, енергійний, цілеспрямований, доброзичливий, товариський, вірний побратимам. Мав чітко виражену активну життєву позицію та високі професійні навички, які допомагали йому виконувати найскладніші бойові завдання, справжній патріот України.

За самовіддане служіння українському народу, героїзм та відвагу нагороджений почесним нагрудним знаком «Золотий Хрест», відзнакою Президента України «За оборону України», відзнакою командувача оперативного угруповання військ «Херсон», учасник бойових дій.

Загинув 5 вересня 2024 року під час виконання важливого бойового завдання в Херсонській області.

Україна втратила ще одного відданого своїй справі військового, який пожертвував життям заради свободи та незалежності Батьківщини.

Пам’ять про відважного воїна житиме вічно в наших думках і серцях, як і світло його подвигу.

Світла та вічна пам’ять!

Був одружений та мав сина. Валентин, як і всі українці, мав свої плани на життя. Але, війна, що увірвалася в нашу країну, зруйнувала ці плани.

У вересні 2023 року Валентина Вадимовича було мобілізовано до лав Збройних Сил України. В період з 14.10.2023р. по 23.11.2023р. він пройшов базовий курс підготовки військовослужбовця в Іспанії.

06 січня 2024 року неподалік населеного пункту Синьківка Куп’янського району Харківської області під час виконання бойового завдання по виявленню та знешкодженню сил противника солдат Валентин Вадимович героїчно загинув. Одразу рідні отримали повідомлення про те, що Валентин вважається безвісти зниклим. До останнього усі сподівалась та очікували, що Валентин повернеться живим… Але воїн повернувся «На щиті».

Всі, хто знав Валентина, назавжди запам’ятають його як доброго, чуйного, небагатослівного, розумного та дуже тактовного. Він був люблячим і турботливим сином, чоловіком, батьком, вірним побратимом, відданим Захисником своєї Батьківщини.

Ми схиляємо голови в глибокій скорботі, вшановуючи пам’ять нашого Героя.

Вічна пам’ять та шана Герою!