Місце шани та вдячності

Вічна пам’ять!

Вічна пам’ять!

Учасник АТО. Головний сержант взводу в/ч А 0224. Загинув в смт. Білогорівка Луганської області.

Вічна пам’ять!

Загинув поблизу м. Золотого Луганської області.

Вічна пам’ять!

Лейтенант Збройних Сил України. Загинув під час виконання бойового завдання на сході України в день свого 23-річчя.

Вічна пам’ять!

Вічна пам’ять!

Вічна пам’ять!

Ярослав Хибовський народився 1998 року у селищі Миколаївка Піщанської громади Вінницької області.

Майстер спорту з пауерліфтингу та рекордсмен України Ярослав Хибовський загинув у боях за Батьківщину 5 грудня 2022 року під час штурмових дій російських окупантів біля населеного пункту Нетайлово Донецької області.

Був головним сержантом 2-го механізованого взводу механізованої роти. До свого 24-го дня народження герой не дожив 24 дні.

Вічна пам’ять!

Командир взводу артилерійської батареї.

Воїн загинув 12 листопада внаслідок запеклого бою на Миколаївщині.

Вічна пам’ять!

Безжальна війна в одну мить обірвала молоде життя 24-річного Вадима Руслановича, помічника чергового СРПП Уманського райуправління поліції. Вадим загинув під час виконання завдання, підірвавшись на каскаді ворожих мін і боєприпасів у Херсонській області.

Вічна пам’ять!

Іван родом із села Яланець Бершадського району.

Військовий брав участь в боях на Сході України ще із 2018 року. З початку повномасштабного вторгнення він добровільно став на захист Батьківщини. Був командиром стрілецького відділення, але, на жаль, війна забрала життя військового. Помер 8-го грудня 2022 у лікарні в місті Дніпрі від ушкоджень, отриманих унаслідок військових дій.

Вічна пам’ять!

Народився та виріс у селі Берестівець Уманського району. Після навчання в університеті, де здобув фах вчителя історії та географії пропрацював 4 роки у Вознесенській школі.

З 2020 року працював на підприємстві «Уманські енергетичні мережі». З 25 лютого 2022 року прийнятий на військову службу. Був на посаді солдата-стрільця.

Захисник загинув 6 березня. Йому було 33 роки.

Вічна пам’ять!

27 лютого 2023 року під час штурмових дій поблизу населеного пункту Невельське Донецької області Павло отримав поранення несумісні із життям.

Поховали його 4 березня у місті Кодима на Алеї Слави.

Вічна пам’ять!

Роман бачив світ крізь призму об’єктива: не розлучався з фотоапаратом зі студентських років. Останній рік навчання Роман працював ще й лаборантом на кафедрі української літератури, українознавства та методик їх навчання. А потім – типографія (верстав легендарну газету «Наша віра» Євгена Сверстюка), робота журналістом, фоторепортажі.

Роман Чорномаз – нащадок славної родини. Батько – Богдан Данилович – дисидент, борець, політв’язень, що не корився жодній владі. Мама – Тетяна Олександрівна – громадський діяч, борець, волонтерка.

Він обрав Свободу ще з юних років, коли з батьками брав участь у Майдані 2004 року. У 2014 з фотоапаратом фіксував злочини проти Небесної Сотні. Його свідчення стали доказовою базою проти свавілля тодішньої влади.

В останні роки перед повномасштабним вторгненням займався сільським господарством (що йому дуже подобалося), виконував замовлення як фотограф. По закінченні війни планував повернутися до землі, але розглядав варіант і з продовженням військової кар’єри. Ні хвилини не сумнівався у швидкій перемозі України і вірив, що залишиться живим. Він був снайпером, служив у Національній гвардії України у складі батальйону «Свобода», воював у найгарячіших точках на нулях.

Загинув 13 червня у бою на Бахмутському напрямку.

Вічна пам’ять!

Молодший лейтенант, Нацгвардієць, позивний «Кока», служив у 14 бригаді «Червона калина». Строкову службу проходив у калинівському «Ягуарі». На другий день повномасштабного вторгнення російських окупантів Микола Гаврилюк пішов добровольцем на війну.

Загинув Микола 29 серпня під час ворожого артилерійського обстрілу в Запорізькій області, звільняючи село Роботине. Захисник отримав поранення несумісні із життям.

До останнього подиху воїн залишався вірним військовій присязі та рідній Україні, віддав своє життя за наше світле майбутнє.

Вічна пам’ять!

Служив оператором штабу самохідного артилерійського дивізіону.

Загинув  13 червня 2023 року.

Із загиблим воїном попрощалися 17 червня у Тростянці, поховання відбулося у с. Ободівка.

Вічна пам’ять!

Загинув 28.06.2023 року на Донеччині, захищаючи Україну.

В нашій пам’яті назавжди залишиться образ інтелігентного, доброго, порядного, щирого, уважного, талановитого Дмитра – справжнього патріота України.

Поховано воїна на Алеї Героїв, кладовище «Софіївська Слобідка», м.Умань.

Вічна пам’ять!

У березні 2022 року приєднався до лав 79-ї окремої десантно-штурмової бригади. Загинув військовий 16 серпня 2023 року під час виконання бойового завдання на Донеччині.

Івану лишався всього рік до отримання омріяного диплома бакалавра, який він здобував за освітньою програмою «Середня освіта (Українська мова і література). Психологія».

Вічна пам’ять!

Максим Ясінський народився 10 серпня 1991 року у селі Новоселиця, де пройшли його дитинство і юність. Після завершення 11 класу вступив до Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини на історичний факультет. Його щирість, доброта і товариськість притягували людей, тож мав багато друзів. Після закінчення навчання Максим Олегович проживав і працював в м. Умань.

У перший день повномасштабного вторгнення Максим разом із багатьма українцями пішов до лав територіальної оборони і став на захист своєї країни. На початку 2024 року молодший лейтенант М. Ясінський пройшов військову підготовку у Німеччині. Він був надійним побратимом, вірним своєму слову і ділу.

Загинув під час виконання бойового завдання у Волноваському районі Донецької області 10 березня 2024 року.

Вічна та світла пам’ять Герою!

Наші Герої назавжди залишаються жити в наших серцях…

Світлої дороги до рядів Ангелів-захисників Небесного воїнства!

У 2023 році отримав рівень магістра історичних наук.

Старший солдат Павло Бойко був оператором відділення протитанкових керованих ракет. Загинув 11 лютого 2024 в н.п. Куп’янськ-Вузловий, Куп’янського району, Харківської області.

До останнього подиху воїн залишався вірним військовій присязі та рідній Україні, віддав своє життя за наше світле майбутнє.

Поховали воїна на Алеї Героїв (Софіївська Слобідка).

Вічна пам’ять Герою! Слава Україні!

У 2022 році закінчив навчання на заочній формі історичного факультету за спеціальністю «Історія та археологія». Олександр був професійним військовим, мав за плечима ротації у зону АТО, бойовий вишкіл та відповідні навички. У 2017-2018 р.р. служив у Луганській області. У 2018 році був переведений до с.Цекинівки, а з 2019 року служив в м. Бахмуті Донецької області.

Старший майстер-сержант, прикордонник Олександр Володимирович загинув 19 січня 2023 року у Бахмуті, отримавши множинні міно-осколкові поранення несумісні з життям.

Він був прикладом мужності, відваги та цілеспрямованості.

Вічна пам’ять і слава Герою України!

Роман народився в Одесі. З 2000 року разом із батьками жив у селі Клішківці Чернівецької області. Закінчив місцеву середню школу, потім – Чернівецький транспортний фаховий коледж. Після строкової військової служби в лавах ЗСУ вирішив пов’язати життя з армією. Підписав контракт із Державною прикордонною службою України. 9 років служив в окремому контрольно-пропускному пункті «Київ». Здобув дві вищі освіти: закінчив Львівський політехнічний інститут та Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини.

Під час повномасштабного російського вторгнення Роман захищав Україну у складі Чернівецького прикордонного загону. Був головним сержантом.

28 грудня 2022 року, захищаючи Україну від російської агресії, в селі Чернещина Ізюмського району Харківської області Хомандяк Роман Михайлович помер.

Поховали його на сільському кладовищі в урочищі Діброва в рідному селі Клішківці.

Вічна пам’ять!