Проблеми примусового виконання рішення Європейського суду з прав людини

Молодь це майбутнє нашої держави. Те чим живе Україна сьогодні має цікавити молоде покоління, тому що саме на його плечі покладена важлива місія – розбудова нашої держави. Кожен громадянин повинен вміти захищати свої права і відстоювати інтереси. Саме тому проведення відповідної роз’яснювальної роботи з питань нормативного закріплення прав людини, зокрема, положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також питання виконання рішень Європейського суду з прав людини на сьогодні є однією із актуальних тем яка піднімається суспільством.

Виконання рішень Європейського суду з прав людини передбачається ст. 46 Конвенції про захист прав і основних свобод людини. Це положення створює специфічні правові зобов’язання для держави-відповідача.

В Україні відповідно до ст. З Закону України „Про виконавче провадження” рішення Європейського суду з прав людини виконуються Державною виконавчою службою України. Проте, незважаючи на наявність низки правових актів, які регулюють порядок виконання на території України рішень Європейського суду з прав людини, склалась досить складна ситуація з їх виконанням.

Згідно ст. 3 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року N 3477-IV (надалі – Закон N 3477-IV) виконання Рішень здійснюється за рахунок Державного бюджету України.

Характер рішень Європейського суду з прав людини і той факт, що обов’язок держави виконати рішення Суду не ставиться в залежність від волі особи, на користь якої Європейський суд виніс рішення, обумовлюють специфіку виконання таких рішень. Європейський суд з прав людини, на відміну від національних судів, не видає виконавчих листів, і особа не зобов’язана ні самостійно пред’являти рішення до виконання, ні будь-яким чином стимулювати таке виконання. Держава зобов’язана сама виконати рішення Суду на користь особи, звільнити її від такого обов’язку може лише письмова відмова особи отримати присуджену за рішенням суму.

Важливо знати, що   розпорядником коштів по рішенням Європейського суду з прав людини є Міністерство юстиції України, а не Відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України або Державна виконавча служба України.

Виконання рішень здійснюється в добровільному (самостійному) порядку, без заходів примусового виконання, за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом направлення Департаментом планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Міністерства юстиції України офіційного перекладу рішення, платіжного доручення та постанови про відкриття виконавчого провадження до Державної казначейської служби України для оплати на користь стягувача.

Конвертація коштів, присуджених Судом,   оформлення платіжних документів проводиться Міністерством юстиції України, як органом, відповідальним за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та координацію виконання його рішень, з урахуванням особливостей, вищезазначених нормативно-правовими актами та законодавством України, відповідно до Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення платежів, пов’язаних з виконанням рішень закордонних юрисдикційних органів, прийнятих за наслідками розгляду справ проти України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 07.03.2007 р. № 408.

За загальним визначенням ст. 1 Закону N 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відшкодування – а) сума справедливої сатисфакції, визначена рішенням Європейського суду з прав людини відповідно до статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; б) визначена у рішенні Європейського суду з прав людини щодо дружнього врегулювання або у рішенні Європейського суду з прав людини про схвалення умов односторонньої декларації сума грошової виплати на користь Стягувача.

Процес виплати справедливої сатисфакції не є миттєвим і може тривати декілька тижнів, чи навіть місяців, що пов’язано з низкою різних факторів: отримання від заявника інформації, необхідної для проведення виплати, узгодження з загальними бухгалтерськими правилами, технічні затримки властиві банківським транзакціям, вибір способів перерахунку і таке інше.

Виконання рішень Суду передбачає виплату Стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального та загального характеру. Заходами загального характеру є заходи, спрямовані на усунення зазначеної в Рішенні системної проблеми та її першопричини, зокрема: а) внесення змін до чинного законодавства та практики його застосування; б) внесення змін до адміністративної практики; в) забезпечення юридичної експертизи законопроектів; г) забезпечення професійної підготовки з питань вивчення Конвенції та практики Суду прокурорів, адвокатів, працівників правоохоронних органів, працівників імміграційних служб, інших категорій працівників, професійна діяльність яких пов’язана із правозастосуванням, а також з триманням людей в умовах позбавлення свободи; д) інші заходи, які визначаються – за умови нагляду з боку Комітету міністрів Ради Європи – державою-відповідачем відповідно до Рішення з метою забезпечення усунення недоліків системного характеру, припинення спричинених цими недоліками порушень Конвенції та забезпечення максимального відшкодування наслідків цих порушень.

Відповідно до ст. 10 Закону N 3477-IV заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який Стягувач мав до порушення Конвенції; б) інші заходи, передбачені у Рішенні.

На офіційному сайті Міністерства Юстиції України (http://old.minjust.gov.ua) створена можливість ознайомлення з рішеннями щодо України, винесеними Європейським судом з прав людини.

Статтею 17 Закону N 3477-IV визначено, що Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини «Войтенко проти України» , виконання рішення про стягнення коштів з державної установи могло бути здійснено лише за умови, якщо б такі витрати були попередньо передбачені у законі про державний бюджет. Причина невиконання судового рішення про стягнення коштів з державної установи полягає саме у відсутності відповідних законодавчих заходів, які б забезпечували виконання цього рішення, а не у бездіяльності органу ДВС.

До аналогічного висновку прийшов Європейський суд у справі «Ромашов проти України» . Зокрема, Суд зазначив, що виконання у відношенні державного органу може бути здійснене лише в тому випадку, якщо державою передбачені та визначені асигнування на відповідні видатки Державного бюджету України шляхом здійснення відповідних законодавчих заходів. Факти справи свідчать про те, що протягом періоду, що розглядається, виконанню відповідного судового рішення перешкоджала саме відсутність законодавчих заходів, а не неналежне виконання своїх обов’язків державними виконавцями.

Також, згідно з рішенням Європейського суду «Козачек проти України», встановлено, що в українському законодавстві ні суди, ні виконавча служба не мають права скасувати закони або зобов’язувати державу вносити зміни в закон про бюджет.

Отже, рішеннями міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною, буде встановлено відсутність бездіяльності органу державної виконавчої служби при виконанні рішень про стягнення коштів з бюджетної установи за відсутності відповідних бюджетних асигнувань.

Таким чином, вжиття державним виконавцем будь-яких інших заходів з метою виконання рішення Європейського суду з прав людини, крім визначених Законом N 3477-IV законодавством не передбачено.

За матеріалами Європейської правди DW. (© 2014 – 2017, Европейская правда, eurointegration.com.ua ), на початок 2017 року секретаріаті Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) знаходиться понад 18 тисяч скарг на порушення Україною Європейської конвенції з прав людини.

У статистичної зведенні на 31 грудня 2016 року в базі суду перебувало 18 131 позовів, поданих проти України, що становить 22,8% від усієї кількості справ. Друге місце посідає Туреччина (12 600 справ – 15,8%), третє – Угорщина (8950 справ – 11,2%), Росія опинилася на четвертому (7400 справ – 9,3%).

Україна утримує лідерство вже третій рік: в 2014 і 2015-му країна також була першою за цим показником.

У той же час в 2016 році за кількістю рішень ЄСПЛ, в яких були визнані порушення права людини державами, лідерами є Росія (228 рішень), Туреччина (88) і Румунія (86). Україна посіла четверте місце з 73 винесеними рішеннями.

ЄСПЛ перевантажений скаргами, за рік ситуація погіршилася. На початок року на його розгляді було майже 80 тисяч справ. За рік надійшло 53 500 нових скарг (на 13 тисяч більше ніж рік тому), було розглянуто або відхилено – 38 500.

При підготовці даної статті використано наступні інтернет ресурси:

Конвенція Ради Європи про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 р. [Електронний ресурс]. — http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_004

Матеріали Європейської правди DW. (© 2014 – 2017, Европейская правда, eurointegration.com.ua )

Офіційний сайт Міністерства Юстиції України (http://old.minjust.gov.ua)

Уманський районний відділ державної виконавчої служби

Головного територіального управління юстиції у Черкаській області

Начальник відділу Кольцова О.В.