Парадокс зайнятості: чому працювати не хочеться, але щастя без роботи немає

Автор блогу A Life of Productivity Кріс Бейлі пояснює, чому мати багато вільного часу не означає бути щасливим.

Великий парадокс трудового життя, згідно з недавньою статею Дерека Томпсона в The Atlantic, полягає в тому, «що багато людей ненавидять свою роботу, але вони набагато більш нещасні, коли нічого не роблять».

Дослідження підтверджують це. Ми вважаємо, що ми щасливі, коли не працюємо, але дослідження показують, що в полудень неділі, час, коли ми зазвичай нічим не зайняті, ми відчуваємо себе щасливими найменше. Кращі моменти наступають, коли ми активно чимось зайняті, а не пасивно валяємося на дивані.

Це помилкове враження постійно проявляється в тому, як ми поводимося: ми не робимо того, що робить нас щасливими. Наприклад:

Ми купуємо будинки в передмістях, незважаючи на те, що скорочення часу поїздки на роботу дуже позитивно впливає на щастя і благополуччя. Якщо поїздка на роботу щодня займає у вас годину, то, щоб бути задоволеним своєю роботою, ви повинні заробляти на 40% більше від того, хто щодня ходить в офіс пішки.

Ми думаємо, що покупка більшої кількості непотребу зробить нас щасливими, але ми дуже швидко звикаємо до того, що у нас є.

Більше половини американців не використовують свій час відпустки, тому що хочуть домогтися більшого успіху на роботі — хоча ніщо не робить більш позитивного впливу на продуктивність, ніж можливість відключитися, розвіятися і перезарядитися.

Те ж саме з роботою. У її відсутність ми раді нічого не робити, адже для цього потрібно куди менше зусиль, ніж для роботи в складних проектах. Але неробство, особливо у великих дозах, робить нас глибоко нещасними.

Це впливає і на тих, у кого немає роботи. Як пише Дерек: «Два найбільш поширені побічні ефекти безробіття — це самотність на індивідуальному рівні і випадання із товариства. У безробітних теоретично найбільше часу для спілкування, але дослідження показують, що вони відчувають найсильнішу соціальну ізоляцію».

Головне, що робить робота, щоб підтримувати нас щасливими і задоволеними життям, — дає нам чим пишатися. Як пише Дерек, «задоволення говорить в теперішньому часі, але щось більше — гордість, приходить тільки в роздумах про минулі досягнення».

Як стверджує Майкл Льюїс у новій великій книзі «Проект неробства» (The Undoing Project), «занурення в щось всепоглинаюче, поки повз пропливають інші труднощі, приносить когнітивне і емоційне полегшення. Складнощі інтелектуальних головоломок — ніщо, у порівнянні з емоційними труднощами. Робота — чудовий притулок».

Але робота — це більше, ніж просто діяльність, яка дає нам гроші і мету: це також процес, завдяки якому функціонує весь світ. Це дозволяє нам, окремим особистостям, виробляти товари та послуги один для одного. У цілому, люди цінують зусилля. Мені подобається історія від поведінкового економіста Дена Аріелі, що ілюструє цю ідею:

На початку своєї кар’єри слюсар «був не дуже хороший у своїй справі: йому було потрібно дуже багато часу, щоб відкрити двері, і він часто ламав замок. Проте, люди були щасливі заплатити йому гонорар і чайові. Але коли він став справлятися краще і швидше, вони почали скаржитися на розмір оплати і переставали давати чайові. Можна було подумати, що вони цінують можливість швидкого доступу до будинку або машини. Але насправді вони лише хотіли бачити, як слюсар прикладає зусилля і витрачає час, навіть якщо це означало більш тривале очікування.

Хоча характер нашої роботи постійно змінюється, на соціальному або особистісному рівні, вона важливіша, ніж нам здається. І через те, як сильно ми залучені в роботу, особливо, у порівнянні з неробством, вона робить нас щасливішими, ніж ми можемо подумати.