Чому ми не розуміємо сучасне мистецтво

Нам хочеться, щоб сучасні художники малювали, як класики. Їхні картини нам зрозумілі, але ми оцінюємо їх лише на рівні впізнаваності.

ХХ століття змінило не тільки роль мистецтва, але і те, як воно взаємодіє з глядачем. Мистецтво стало більш демократичним. Якщо раніше доступ до нього мала лише вузька група людей, то сьогодні за наявності підключення до інтернету твір мистецтва може подивитися кожен.

Так, Британський музей, спільно з Google Cultural Institute, оцифрував 4,5 тисячі експонатів. Тепер ви можете переглянути колекцію одного з найповажніших музеїв в світі за допомогою віртуального туру. Лувр теж не схибив – Мона Ліза оцифрована, як і 35 тисяч інших експонатів. При цьому вони не бояться, що ви вкрадете зображення і наживетесь на цьому.

У ХХ столітті також з’явилося публічне мистецтво та інші речі, які зближують глядача з творцем.

Але, незважаючи на те, що у ХХ столітті світ змінився кардинально, нам хочеться, щоб сучасні художники малювали, як класики. При цьому ми хочемо слухати сучасну музику, користуватися новими технологіями, їсти свіжу їжу, їздити на електрокарах. Чому ж ми хочемо, щоб розвивалося все на світі, крім мистецтва?

Напевно, тому що людина любить прекрасне. Вона хоче, щоб її оточувала краса. Вона вважає, що художник їй це повинен. Людина знищила планету, віддала велику частину суходолу під розведення худоби і пов’язаного з ним сільського господарства, знівечила безліч міст висотками і рекламою; вона воює, вона неосвічена й жадібна, але невпинно вимагає від мистецтва краси і зрозумілості.

Часто ми говоримо, що розуміємо мистецтво минулих епох більше, ніж сучасне. Нам зрозуміло , що там намальовано. Зрозумілість – ключове слово. Ми хочемо відчувати мистецтво розумом. Музику або любов ми не намагаємося зрозуміти розумом, а мистецтво – намагаємося. А що, коли мистецтво – це щось за межами раціонального? Може, це внутрішня потреба людської душі і свідомості творити і створювати нове? Потреба, що відрізняє людину від всього іншого. В цьому, напевно, і є сенс мистецтва, як сенс життя – в самому житті.

До списку зрозумілих нам класиків Босх, наприклад, явно не увійде. Кожна його картина – це джерело даних про епоху, соціальний устрій, етнос. Але що можна з них зрозуміти без освіти мистецтвознавця? Про розуміння картини тут і мови бути не може.

На освітній платформі Арзамас є прекрасна лекція під назвою “Що означає модна стрижка Онєгіна?”. Автор 12 хвилин розбирає перші три рядки вірша з “Євгенія Онєгіна”. Суть у тому, що ми нічого не знаємо про мову Пушкіна, і про те, що він насправді мав на увазі, кажучи цю фразу.

Точно так само ми абсолютно не в силах збагнути розумом мистецтво Брейгеля, Рафаеля, Енгра. Для кожного з них нам треба хоч трохи знати історію та історію мистецтва. В іншому разі ми бачимо ці картини лише на першому рівні – на рівні впізнаваної за силуетом картинки.

У сучасному мистецтві цього першого рівня часто просто немає. І ми скаржимося, що не розуміємо його, що воно ні про що. Хоча, насправді, просто не навчилися читати роботу тією мовою, якою вона написана. Так, сучасне мистецтво не можна зрозуміти без контексту.

Візьмемо, приміром, роботу китайського художника і архітектора Ай Вейвея “Насіння соняшнику”. Вона була представлена в Тейт Модерн у Лондоні, зайнявши площу розміром 1000 кв. м. Для цього проекту півтори тисячі китайських працівників вручну створили сто мільйонів зернят з порцеляни. Робота зайняла 2,5 роки. Але якщо ви не знаєте історію, зрозуміти, до чого це, важко.

Справа в тому, що за часів китайської Культурної революції 1960-х, Мао Цзедуна малювали у вигляді сонця, а жителів країни — у вигляді соняшників, які тяглися до нього. Багато людей вірили, і багато були розчаровані. Порцелянове насіння Ай Вейвея символізує мільйони жителів Китаю. Для нас це просто мільярдне населення, але кожен з них – особистість. Інсталяція порушує питання про роль особистості в сучасному суспільстві. Знаючи це, робота може вразити вас до сліз. Не знаючи – ви можете просто пройти повз неї.

Це красиво? Це взагалі мистецтво? Відмовтеся від цих критеріїв, і вам відкриється набагато більше чудес.

Ще один приклад – інсталяція колумбійського художника Рафаеля Гомес Барроса “Захоплений будинок”. Вона складається з 440 мурах, виготовлених із скловолокна і смоли, кожен розміром понад метр. Автор надихнувся однойменним оповіданням Хуліо Кортасара. Інсталяція присвячена проблемі вимушених переселенців у Колумбії. Але цього недостатньо, щоб зрозуміти її, треба знати, що Кортасар написав своє оповідання у відповідь на репресії в Аргентині.

Сучасне мистецтво вимагає від вас ерудиції. Але хіба це погано?

Мене часто запитують, як, дивлячись на сучасне мистецтво, можна відрізнити шедевр від нешедевра. Що ж, на це потрібно час, експертиза, відгук людей. Словом, все те, через що пройшли великі твори, на які ми сьогодні намагаємося рівняти сучасне мистецтво. Але штука в тому, що ми не знаємо, скільки, насправді, було написано робіт за історію людства. Ми знаємо лише ті, які до нас дійшли. І, найімовірніше, це лише незначний відсоток того, що було створено. Не виключено, що сьогодні ви дійсно бачите навколо себе багато поганого мистецтва, але будьте спокійні – в історії залишаться тільки шедеври.

А ще мистецтво – це не тільки визначення якості якоїсь речі. Принаймні, після 1900 року. Це, ймовірно, категорія речі. Ось це музика, ось це металургія, ось це кулінарія. А ось це – мистецтво. Це говорить лише про те, що воно не біфштекс і не тренажер. І, як і в будь-якій іншій індустрії, тут бувають хороші і погані речі.

Роль мистецтва сьогодні, як мені здається, в роботі над соціально важливими темами. Художня мова – це спосіб говорити з глядачем так, щоб розширювати його пізнання про світ. Але необов’язково йому сподобається. Якщо вам хочеться, щоб подобалося, можна просто відправитися в Сикстинську капелу або бродити вулицями Флоренції.

Мистецтво Ренесансу теж колись було сучасним. І відповідало викликам тієї епохи. Воно красиве, але воно не відповість на виклики, які стоять перед вами сьогодні. А сучасне мистецтво – відповість.

Я б не ділила художників на тих, хто творить так, як мені подобається, і тих, хто творить так, як мені не подобається. Подумайте, що вам подобається або не подобається, як він/вона думає. Адже твори – це результат думки автора. Завдяки цьому пізнання мистецтва буде більш свідомим, глибоким і цікавим.

Автор: Катя Тейлор
Фото: “Насіння соняшнику” Ай Вейвея у галереї Mary Boone