Зупиніться люди, Він загинув… Вічна слава герою!
Молодий уманчанин поліг як справжній воїн в районі Авдіївської промзони.
1 лютого об 11.00 з капітаном попрощаються на Майдані у Києві, а поховають його 2 лютого у рідній Умані. Початок відспівування об 11.00 у Православній церкві Київського патріархату, що неподалік колишнього маслозаводу. У нього залишились дружина та 8-місячний син.
Андрій Олександрович Кизило (позивний Орел) народився 02.05.1993 року у місті Умань Черкаської області. Навчався в місцевій гімназії №2, закінчивши 9 класів, вступив до військового ліцею імені Богуна у Києві, після якого вступив до закладу своєї мрії – до Львівської академії сухопутніх військ імені Петра Сагайдачного. Чому мрії? А тому що Андрій Олександрович усе своє життя мріяв стати військовим, як його дідусь та батько. І до своєї мети крокував з усією серйозністю та наполегливістю. Став командиром роти в 21 рік (у 2015 році був визнаний кращим ротним у секторі “М”). Дуже захоплювався спортом, особливо Гонкою Націй (вражаючі забіги з перешкодами, які спрямовані на фізичне та духовне вдосконалення людини), мріяв вибороти усі нагороди у цьому виді спорту. Одразу після закінчення Академії, Андрія Олександровича було доправлено до Білої Церкви, а після початку війни, вже з липня 2014-го він перебував на фронті. Пройшов багато пекельних місць Донбасу, брав участь у боях поблизу Петровського та Нової Ласпи, півтора роки тримав оборону у полях біля Волновахи, потім ротація на Яворівський полігон і останній шлях назустріч смерті – до Авдіївки. Капітан, заступник командира 1-го механізованого батальйону 72-ї окремої механізованої бригади. Цей молодий, але в той самий час, дуже дорослий чоловік був дуже веселим, добрим, із величезним почуттям справедливості. Завжди досягав поставлених цілей, у навчанні був завжди кращим із кращих, його дуже поважали військові побратими, цінували його, пишалися ним, навіть 40-50 річні чоловіки, які знаходились під його командуванням, завжди його слухали, його думка мала неабиякий авторитет. Андрій Олександрович просто був дуже гарним командиром і цим сказане все. Загинув вранці 29 січня у промзоні міста Авдіївка Донецької області внаслідок осколкового ураження під час атаки ворога на наші позиції. Запаліть свічки, це зовсім не складно. І нехай на ваших вулицях ця свічка буде єдиною серед байдужих вікон інших квартир, це вуглинка пам’яті про Героїв своєї країни. А поки жевріють вуглинки – не повністю померло багаття… /Ян Осока/
https://www.facebook.com/profile.php?id=100010224672710&pnref=story.unseen-section