Студентка УДПУ СМІЛЯНЕЦЬ ОЛЕКСАНДРА на Міжнародній науковій конференції!
16 травня 2018 року в Києві відбулася Міжнародна наукова конференція «Штучні голоди в Україні в ХХ століття», яка проходила в Київському національному університеті імені Тарасам Шевченка. Студентка УДПУ Смілянець Олександра виступила з доповіддю: «Голодомор 1932-1933 років в приватних історіях жителів Уманщини».
Конференція проходила під патронатом президентів України, а організаторами події стали: Міністерство освіти і науки України, Міністерство культури України, Міністерство закордонних справ України, Український інститут національної пам’яті, Національний музей «Меморіал жертв Голодомору», Всеукраїнська правозахисна організація «МЕМОРІАЛ» імені Василя Стуса. Основною метою було доведення, що радянська статистика суттєво занизила число жертв трагедії. Також під час конференції були представлені сенсаційні документи, які були під грифом «цілком таємно», що можуть допомогти зрозуміти справжні причини штучного голоду в Україні 1932-1933 років.
Захід розпочався показом документального фільму про Голодомор «Окрадена Земля» та презентацією книги Андрія Бондарчука «Україна. Голодомор 1946-1947 років: непокараний злочин, забуте добро».
Відкриття конференції було надзвичайно урочистим. Спікерами були:
• Леонід Губерський (ректор КНУ імені Шевченка)
• Леонід Кравчук (Президент України)
• Віктор Ющенко (Президент України)
• Степан Кубів (Перший віце- прим’єр міністр КМУ)
• Сергій Касянчук (Директор Представництво СКУ)
Продовження конференції відбувалось у Клубі Кабінету міністрів України, де до слова були запрошені :
• Лілія Гриневич (МІНІСТР ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ)
• Євген Нищук (МІНІСТР КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ)
• Володимир В’ятрович (голова «Українського інституту національної памяті»)
• та інші.
«Мені дуже сподобались слова Віктора Андрійовича Ющенка про що українці мусять усвідомите себе як націю і перестати думати про себе, як про «хохлів». В доказ цього Президент розповів таку історію…»
Павло Скоропадський на одному із військових з’їздів дав наказ зробити крок вперед всім УКРЇНЦЯМ. Ніхто не зрушив з місця. Тоді він підійшов до одного молодого хлопця і запитав:
– Звідки ти?
– З Полтави! – відповів молодик.
– А ти звідки?»
– З Вінниці!
– То чого ж ви не робите крок вперед?
– А ми не українці. Ми – ХОХЛИ!
Олександра поділилася також своїми роздумами: «У кожного історика є тема, яка хвилює його найбільше. «Феномен існування українського козацтва», «Проблеми військового будівництва доби Української Центральної Ради» … Для мене такою темою є «Голодомор-геноцид 1932-1933 рр.». Найважливіше зрозуміти зв’язок між словами «ГЕНОЦИД» та «ІДЕОЛОГІЯ». Всі геноциди починаються з пропаганди ідеї, які нівелюють цінність людини. І я впевнено можу сказати, що цей найжорстокішим злочин кривавого комуністичного режиму жахає мене до глибини серця. Цей злочин скоєний проти української нації, проти людських святинь, гуманістичних цінностей і людських прав. Політика на знищення українців тривала і триває давно. Голодомор 1932-1933 року – це лише в найвищій мірі виразно-явний , яскравий приклад того, як легко знищити народ, який не має власної держави. Вдумаймось у ці слова. Тільки розуміння реальних причин штучного голоду в Україні проллє світло на події, які відбуваються тоді і відбуваються зараз. Голодомор 1932-1933 років – це історія не лише про те, як у людей відібрали продукти харчування і створи всі умови, щоб вони загинули в нестерпних муках. Ця історія має набагато глибші, важчі для розуміння , корені. Історія Голодомору 1932-1933 років почалась не в 1932. Вона розпочалась значно раніше: з наступом на українську інтелігенцію, руйнацією церков, звичаїв і традицій українців , пропагандою ненависті . Я думаю, що лише пам’ять про цих знищених комуністичним режимом українців, спільна скорбота за убієнних наших земляків зможе об’єднати всіх нас і уможливити подальше існування нашої держави. Мене завжди ображали не так згадки про замовчування цього жахіття, як дискусії, чи був голодомор 1932-1933 року геноцидом українського народу. Якщо ми забудемо про багатомільйонне вбивство наших земляків, то куди ми будемо рухатися. До демократії, справедливості, свободи? Знецінення людського життя – це те, чого нам варто боятись. Ми повинні зрозуміти, що за кожною цифрою стоїть людське життя. Наш обов’язок не просто вшанувати пам’ять загиблих, але й чітко назвати тих, хто призвів до цієї страшної катастрофи. Інакше як ми можемо говорити про недопущення таких смертей в майбутньому».
Бажаємо Олександрі успіху у подальшому дослідженні цих складних і чорних сторінок в історії України – «Голодомори в історії українського народу», а також перемог і натхнення!