Студенти факультету української філології зустрілися з відомим письменником Різником Олексієм Сергійовичем

Нещодавно студентам факультету української філології неабияк пощастило. І знаєте чому? Звісно не знаєте! Різників Олексій Сергійович. Чули про такого? Це  відомий український письменник, мовознавець, громадський діяч і, як виявилось, надзвичайно харизматичний одесит.  Пан Олексій справив на всіх дуже приємне враження. Та й чи могло бути інакше! Шикарні вірші, неперевершений гумор і його милі сиві вуса. Олексій Сергійович розповів багато цікавого зі своєї автобіографії. Я  ж переповім лише те, що запам’ятала.  В молодості він був вродливий моряком, і писав вірші про любов на російській мові. У жовтні 1959 року за «антирадянську агітацію» потрапив до в’язниці.  За розповсюдження листівок з надписом «Долой  фашистскую диктатуру партии» молодому письменнику загрожував термін до 15-ти років обмеження свободи.  Через два тижні після арешту вбили Степана Бандеру. Слідчий викликав Олексія в кабінет, декілька хвилин дивився тому пильно в очі і раптом сказав:

  • Убили Бандеру.
  • А хто це?
  • Проти кого була спрямована ваша діяльність?
  • Проти спекулянтів.
  • І все?
  • Все. А ви подумали, що то ми про партію?

О, сміливим був пан Олексій! Потім зізнався, що у в’язниці прийшла до нього одна думка, точно як  осяяння. «Я писав листи до батьків і підписував «Алексей», але ж я не «Алексей» – я ж «Олекса», українець я і говорити мушу українською. Ці міркування грали у моїй голові, як дріжджі. Залишалося 4 дні до суду. Опитували моїх знайомих, чи не говорив я коли-небудь щось  погане про радянську владу. Один сказав, що говорив – буцім я розказав дуже непристойний анекдот. Цей анекдот виявляється був настільки вульгарним, що його не личить повторяти «совєцькому чєлавєку». Я людина не «совєцька», тому з радістю його перескажу. (Обожнюю анекдоти про СРСР). Одного разу запросив Капіталізм в гості до себе Комунізм і Соціалізм. Прийшов Комунізм, а Соціалізму немає. Потім нарешті той прибігає і каже: «Три години стояв у черзі за ковбасою». «А що таке «черга»?  – питає Капіталізм. «А що таке «ковбаса»? – питає Комунізм. Коли був суд, то я зачитав свій останній вірш, написаний російською мовою. Останній! Мені навіть зааплодували.  Саме в ту хвилину, коли мені хлопав суддя , я зрозумів як сильно поезія впливає на людей. Замість 15-ти років ув’язнення мені присудили лише півтори.  Лише на прокурора магія моїх поетичних рядків не подіяла – він  досі твердив, що це занадто м’який вирок. Іншим моїй друзям не так щастило як мені. Одному хлопцеві присудили 6 років тюремного ув’язнення тільки за декларування 2 віршів  українською мовою. Так, радянська імперія дуже боялася націоналістів. Я досі переконаний, що термін мені так скоротили через те, що агітаційні листівки були написані російською мовою. Влада думала, що я став «ХЛОПОКАЦАПОМ», тобто радянською людиною».

Я була вражена розповіддю Олексія Сергійовича. Яке це диво, що у ті страшні часи, радянські часи,  знаходились люди, які боролись за Україну. Якими великими благами ми користуємося зараз, коли наша держава вільна і незалежна! Ми без перепон можемо одягати вишиванку, говорити і читати українською мовою, колядувати… Після того, як я почула історії про закатованих, репресованих, підло знищених героїв мені стало сумно. До безкінечності нерадісно! Як ви гадає, чи зараз багато таких людей звитяжних лицарів, вірних Україні синів? Задайте собі питання, чи ризикнули б ви життям заради омріяної свободи і щастя свого народу. Часто такі люди залишаються безіменними, а їхні  імена написані чорними літерами  на огидно-жовтому папері: ««Украинец? Расстрелять!».

Насправді і в наші часи багато полягло справжніх патріотів – починаючи з революції Гідності і зараз, коли сини України боронять її територіальну цілісність. Страшні слова – війна, смерть, кров….поранення, всі ці… болючі іменники і колючі дієслова – нажаль увійшли в наше життя…   Любімо свою історію, бережімо пам’ять про великих українців. Без пам’яті немає майбутнього. Підтримуймо і не забуваймо героїв сьогодення. Слава Героям України!

Студентка факультету української філології – Олександра Смілянець.

 


Друкувати

Залишити відповідь